Софія Семенюк
«Перед повномасштабним вторгненням ми мали майже тисячу гектарів землі, а потім усе забрали (через окупацію – ред.). Дуже боляче падати, ще й не зі своєї вини, коли вже високо піднявся», – каже Інна Федосієнко.
Її родина займається овочівництвом уже чверть століття – спершу на Харківщині, а тепер відновлює справу з нуля на Прикарпатті. Сюди вони переїхали після широкомасштабного вторгнення. Після деокупації Куп’янська вони перевезли вцілілу теніхіку і по клаптиках почали збирати ділянки. Нині у них – близько 60 гектарів землі. Тут вирощують овочі для борщового набору, кукурудзу, помідори, перець і навіть кавуни.
Як фермери відновлюють бізнес і налагоджують життя після втрати – Інна Федосієнко поділилася з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».
«Якщо робиш щось добре – воно затягує»
«Овочі Слобожанщини» – родинна справа двох поколінь Федосієнків-Кізімів. Два гектари картоплі на городі біля дому за 25 років, за словами Інни Федосієнко, переросли у найбільше овочеве господарство Харківщини.
Інна Федосієнко
Перша земля, перша техніка
«Батьки починали, коли мені було шість. Садили картоплю, потім – зернові та олійні культури, поступово розвивалися. Перша земля, перша техніка. А років 13 тому клімат дуже змінився – картопля перестала давати великі врожаї. Тоді батька знайомий, агроном, запропонував навчити вирощувати овочі. І мої батьки на ту «аферу» погодились».
Інна допомагала батькам у полі та консультувала їх щодо оформлення документів – за фахом вона юристка. Так батьківська справа стала родинною. Жінка зізнається: освіта дуже допомогла, коли вирішили масштабувати господарство.
Теплиця фермерського господарства
«Багато-багато почали вирощувати продукції й зрозуміли, що треба шукати нові ринки, більші. Супермаркети зазвичай не працюють із ФОПами, тому у 2018 році ми створили фермерське господарство. Одразу підписали угоду з великою мережею супермаркетів. У 2021-му мали вже майже тисячу гектарів землі. Сезон був дуже гарний. Ми могли б докупити, добудувати все, що планували, якби продали те, що зібрали. Але так не сталося».
«Російські військові проїхали селищем на третій день»
Напередодні великої війни родина Інни придбала старенький будинок у селищі поблизу Куп’янська – саме там розташовувалися фермерські склади. Впродовж першого місяця окупації в ньому жили Інна та декілька працівників господарства.
Підвальне приміщення, у якому сім'я Інни та працівники господарства ховалися від обстрілів
Приїжджали люди, хотіли купити овочі. Ми продавали, а потім і просто віддавали те, що мали
«На початку ми усі восьмеро спали в підвалі на чотирьох односпальних ліжках. Кип’ятили воду, розливали по пляшках і так грілися, бо було дуже холодно. Із їжею проблем не мали: на складі було багато овочів, а ще – запаси круп, бо там працював маленький магазин для робітників. Згодом до нас почали приїжджати люди з міста, сусідніх селищ – хотіли купити овочі, найперше картоплю. Ми продавали, а потім і просто віддавали те, що мали».
За словами жінки, «російські військові проїхали селищем на третій день» і попрямували далі – у напрямку Куп’янська та Ізюму. І додає: окупанти підірвали міст, під яким проходили кабелі зв’язку – район залишився без інтернету, в магазинах спорожніли полиці, а між населеними пунктами з’явилися блокпости.
Поле родини на Харківщині
Із села Інна повернулася до Куп’янська на декілька днів, аби зібрати документи. Звідти разом із мамою вирушила до Великої Британії – прихисток їй запропонував місцевий фермер. Лише згодом, каже жінка, дізналася: вони сіли на останній евакуаційний автобус до Харкова – вже наступного дня військові РФ замінували дорогу. Її чоловік і батько виїжджали пізніше, польовими дорогами з меншою кількістю блокпостів, у напрямку Краматорська. Наступної ночі і цей шлях перекрили.
Місто Куп’янськ та навколишні села перебували в окупації майже сім місяців – з 27 лютого до 10 вересня 2022 року. Однак і після звільнення населений пункт залишається під постійними обстрілами через близькість до лінії фронту. За даними аналітиків проєкту DeepState, 12 червня російська армія просунулася на північ від Куп’янська. А днем раніше, після авіаударів, були пошкоджені понад 80 житлових будинків – про це повідомляла прокуратура.
«Великдень – а ми капусту розвантажуємо»
Ми не мали вибору – треба було за щось жити
Інна разом з мамою провела майже пів року у Великій Британії, тоді як батько та чоловік знайшли прихисток на Київщині.
«Вони тоді вирощували кавуни. Я вже повернулася в серпні й на останньому місяці вагітності продавала кавуни біля одного з магазинів. Нам тричі виписували штрафи за несанкціоновану торгівлю, але ми не мали вибору – треба було за щось жити».
Кавуни, які виростила родина
Після того, як Куп’янськ деокупували у вересні 2022-го, родина навіть змогла перевезти вцілілу техніку. Батько Інни об’їздив чимало областей у пошуках землі – вільну ділянку знайшли в Івано-Франківській області й домовилися про оренду. Тому родина переїхала у Калуш.
Про першу посадку овочів на новому місці переселенка згадує так:
За декілька днів швиденько підготували поле й почали садити
«У квітні 2023 року батьки привезли вантажівкою розсаду капусти. Дві доби їхали з Харківської області. Приїхали якраз на Великдень. Ми відчиняємо двері – а там усе впереміш: капуста, полички, глина. Що робити? Великдень – люди святкують, а ми капусту розвантажуємо. За декілька днів швиденько підготували поле й почали садити. Сподівалися тільки на себе. Але я досі дивуюся, як тоді все вирішилося. Місцевий чоловік зацікавився нашим трактором. Ми запитали, чи хтось міг би нам допомогти. Першою прийшла моя майбутня найкраща подруга, покликала ще людей. І замість тижня-двох ми справились за три дні».
Працівники господарства збирають капусту
На Калущині, як і по всій Україні, розповідає Інна, вільної сільськогосподарської землі майже немає: ті, хто не обробляє свої паї, давно здали їх в оренду.
«Нам залишилися люди, які ще не оформили документи правильно. Ми таких шукаємо, допомагаємо їм з оформленням, а вже потім підписуємо договори».
Так, по клаптиках зібрали уже близько 60 гектарів землі. Але є ще одна проблема, додає жінка: багато ділянок не оброблялися роками – вони поросли кущами, деревами. Тепер усе доводиться викорчовувати й розчищати, перш ніж почати вирощування.
Поля родини на Прикарпатті
«Цього року кавуни посадили на весь розмах – 20 га»
На Харківщині, розповідає переселенка, спека в полі +42°C – звичайна річ, а дощі можуть не випадати місяцями, тому полив працював увесь сезон. У Калуші ж вдається зекономити на воді, але доводиться більше вкладати у добрива через бідніший ґрунт і непередбачувану погоду. В перший рік вони скупили всі помпи в місті – дощі залили поле так, що капуста опинилася під водою. Наступного року заливало кавуни.
Цьогоріч уже посаджені картопля та морква тричі потрапляли під сніг – але це їм не зашкодило, зізнається переселенка. А от із кукурудзою, яка надто довго росла у теплиці, доведеться попрацювати.
Кавун, який росте на Прикарпатті
Родина фермерів зосереджується на овочах борщового набору: картопля, морква, капуста та буряк. Крім того, вирощують кукурудзу, помідори, перець і кавуни. І хоча для багатьох на Прикарпатті це стало несподіванкою, каже Інна, вирощувати їх виявилося цілком можливо – допоміг досвід.
Саме завдяки кавунам нас почали впізнавати
«Батькова мрія – вирощувати кавуни. Ми завжди садили їх більше для себе, ніж на продаж. Тут – так само. Він каже: «Як це ми кавуна не з’їмо? Давай посадимо». Спробували – і вийшло, ще й дуже добре. Саме завдяки кавунам нас почали впізнавати. Зрозуміли, що це може приносити хороший прибуток. Цього року посадили на весь розмах – 20 гектарів.
Чоловік Інни показує кавуни, які вони виростили на Івано-Франківщині
Разів п’ятсот хотілося все кинути. Добре, що ми не зробили цього. Цього року я нарешті відчуваю, що знову хочеться щось робити, експериментувати, пробувати. Спочатку було дуже важко морально. Якщо говорити про бізнес, то війна відкинула нас десь на 10-15 років назад. Тепер потрохи вибралися з боргів, з’явилися близькі люди тут, а в Калуші навіть починає подобатися. Хочеться планувати майбутнє».
Із наступного року родина планує вирощувати розсаду на продаж – зрозуміли, що на неї є великий попит. Інна також хоче поставити декілька теплиць у полі та посадити поряд сухоцвіти – щоб милували око покупцям і працівникам. А її мама мріє вирощувати квіти, тож, можливо, до переліку овочів невдовзі додадуться й вони.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Коли чуєш, що Україна сама винна, що на неї напали, то здобуваєш навички політика». Як біженці у Канаді протидіють дезінформації ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Вивезли з окупації і подарували родину: сім’я переселенців з Херсонщини змінила життя шістьох дітей